Корюківський район розташований у північній частині Чернігівської області. Межує з Семенівським, Новгород-Сіверським, Сосницьким, Менським, Щорським районами Чернігівщини та Брянською областю Російської Федерації.
Районний центр – м. Корюківка, яке розташоване на річці Бреч. Площа району складає 1,4 тис. кв. км., населення 28,3 тис. чоловік.
Адміністративно – територіальний устрій: 79 населених пунктів, підпорядкованих міській, селищній та 20 сільським радам.
Історичні корені Корюківщини сягають сивої давнини. Щодо виникнення Корюківки існує кілька версій. За твердженнями історика О.М. Лазаревського:
"...населений пункт засновано 1657 року переселенцями з Правобережної України. Серед них був козак Омелян Карука, який і "поселив" Каруківку (Корюківку)."
Існує інша версія, яка має цілком реальне підґрунтя, але не заперечує, що саме Омелян Карука заснував поселення. Російській державі, яка постійно з кимось воювала і утримувала велику армію, більшу частину якої складала кіннота, потрібна була значна кількість шкіри для обладунку коней упряжжю. Щоб дубити шкіри, необхідно багато дубової кори. Значну частину лісів Корюківщини становили могутні дуби. Заготівельників дубової кори звали коруками, бо їх виробничим знаряддям був карук – гострий залізний гак, яким обдирали кору дубів.
Хоча, щодо самої назви, то, можливо, усе виглядає набагато простіше. У полісько-чернігівському діалекті слова "вода", "коза", "корова", вимовляються як "вада", "каза", "карова". Отже, "кора" звучатиме як "кара".
За тлумачним словником Б. Грінченка: "карук" (місцеве карюк) - столярний клей; "карючений" – склеєний столярним клеєм; "карючити" – клеїти столярним клеєм.
Гетьманська Україна в другій половині ХVІІ ст. знаходилася під владою Москви. За адміністративним поділом Корюківка належала до Киселівської сотні Чернігівського полку. Леонтій Полуботок з 1689 року заволодів Корюківщиною. У 1706 році новим хазяїном села став Іван Мазепа, а після його "зради" 1708 року, Петро І віддав Корюківку у вічне володіння полковнику Павлу Полуботку. З другої половини ХVІІ ст. постійно посилювалося соціально-економічне гноблення селянства.
З утворенням Малоросійської (1796), а згодом Чернігівської (1802) губерній село входило до складу Олександрівської волості Сосницького повіту. Його жителі брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року. Чимало їх пішло до ополчення, корюківчани надавали для потреб російської армії продовольство, гроші, теплі речі.
Після Вітчизняної війни ще більше посилилася експлуатація селян. За офіційною статистикою, у 1840 році лише 106 сімей могли забезпечити себе хлібом до майбутнього врожаю, 402 - голодували.
У 1858 році іноземний підприємець Карл Раух побудував на східній околиці села цукровий завод, де працювало 350 чоловік (майже все доросле населення). Робітники працювали весь сезон (3-5 місяців) без вихідних по 12 годин на добу. Виснажені фізично, цукровики часто хворіли, а за кожен день хвороби вираховувався дводенний заробіток.
Не поліпшилося економічне становище селян Корюківки і після реформи 1861 року. У 1866 році в Корюківці було 156 дворів, 1572 жителя.
Незважаючи на те, що тут здавна поширювалися різні ремесла, у селі нараховувалося лише 4 дрібні кузні та 2 столярні майстерні. Проте швидкими темпами зростав цукровий завод. У 1871 році на ньому вже працювало 600 робітників. Через п’ять років був збудований рафінадний завод, 1892 року – цегельний. Цукрова продукція Корюківки за високу якість одержала золоті медалі на Всеросійській виставці в Москві (1882р.), а 1900 року - на всесвітній у Парижі.
У 1882 році в Корюківці зведена дерев'яна Вознесенська церква. 1884 року побудована залізниця. У 1880 році відкрито однокласне училище, у 1886-му - церковнопарафіяльну школу, у 1896 році - земську школу. У 1904 році збудована лікарня.
Проте складні умови життя і праці, низькі заробітки налаштовували робітників на революційну боротьбу, ставали популярними ідеї соціал-демократії, спалахували повстання на заводах.
12 січня 1918 року в місті було проголошено Радянську владу. Сотні робітників і селян взялися до зброї. Перший загін Червоної гвардії створив у Корюківці колишній балтійський матрос Олександр Гарнієр. Згодом він командував 1-им революційним полком, у 1919 році нагороджений орденом Червоного Прапора. У 1921 році Олександр Гарнієр загинув, похований у центрі Корюківки.
Уже в 1923 році Корюківка має статус селища, а в 1958 році - міста.
Велика Вітчизняна війна і період німецько-фашистської окупації (05.09.1941 - 19.03.1943) стали для корюківчан суворим випробуванням. Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почали свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з'єднання О.Ф. Федорова; постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. Саме ці факти стали причиною фашистської розправи над мирними жителями Корюківки в березні 1943 року. У результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. Корюківська трагедія за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшує білоруську Хатинь, в 41 – чехословацьку Лідіцу, в 12 – французький Орадур.
Шестеро корюківчан удостоєні почесного звання Героїв Радянського Союзу: Більченко Феодосій Лукич, Лучок Михайло Тихонович, Стрілець Федір Михайлович, Білий Данило Микитович, Дудко Федір Михайлович та Бардаков Григорій Фокич.
Прославили Корюківщину багато славних синів і дочок, серед них - скульптор, лауреат Державної премії СРСР Зіновій Віленський; учений у галузі чорної металургії, лауреат Державної премії СРСР Віталій Довгопол; поетеса Валентина Ткаченко; поет Іван Савич; народний артист України Віталій Розстальний; кобзар-лірник, майстер з виготовлення народних музичних інструментів Олександр Корнієвський; кобзар-лірник Андрій Шут та багато-багато інших.
Післявоєнні роки стали для Корюківщини періодом відродження з попелища та відбудови народного господарства. Заводи і фабрики, школи і культурно-освітні заклади, адміністративні і житлові будинки – усе це результат невтомної праці закоханих у свою землю людей.
Корюківщина сьогоднішнього дня – район, що має промислово – аграрну структуру господарства.
Основні підприємства району: ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів”, ДП "Холминський спирзавод”, ПП "Пакрей”, СП "Хлібокомбінат” Корюківської райспоживспілки, ТОВ "ВУД Індустрі”, ТОВ”Солідвуд”, ДП ”Корюківське лісове господарство”, ДП ”Холминське лісове господарство”, РКП "Корюківка-ліс” та інші.
ВАТ „Корюківська фабрика технічних паперів” - лідер європейського виробництва шпалер, флагман інноваційної діяльності в районі.
Історію не можна змінити, бо вона – минуле, а час не має зворотного відліку. Але історію треба пам’ятати, щоб черпати з її сторінок не лише знання, а й наснагу працювати в ім’я майбутнього.
