Домашлин

   Домашли́н — село Корюківського району Чернігівської області. Домашлинська сільська рада - с.Домашлин-379 чол.,166 дворів, с.Бешківка-18 чол.,13 дворів, с.Луковець-17 чол.,13 дворів.
   Відстань від районного центру 20 км.
   На території Домашлинської сільської ради виділено 271,0 га земель запасу та 195,0 га резервного фонду.
   Із земель запасу надано для: сінокосіння та випасання худоби 121,0га, передано в оренду 4,1 га.. Не використовується 145,9 га.
   Із земель резервного фонду не використовується 195,0 га.
  Власникам сертифікатів видані державні акти на право власності на землю .
   По Домашлинській сільській раді грошова оцінка земель населених пунктів не проведена. Розмежування земель державної та комунальної власності не проводилось.
   Село Домашлин засновано - 1550 році за часів входження України в Литовську державу. Походження назви села найвірогідніше відповідає версії що запропоновував Пуховий Іван Іванович. Назва в нинішньому прочитанні є незрозумілого фонетичного походження, але в архівних матералах село згадується під назвами Домишлин та Домислин. Скоріш за все отсання походить від слова "домислювати" тобто вигадувати надумані речі. Написання села латинкою внаслідок зполячення України того часу привело до деформації звуків. Під час пошуків Пуховий І. І. знайшов родичку Василя Полуницького Валерію Шахбазову,м. Москва) який колись володів селом. Завдяки цьому вдалося відновити частину історії. Полуницькому йому дісталось від гетьмана Полуботка, який поміняв с.Домашлин на с.Боровичі біля Любеча. До Полуботка селом володів писар гетьмана Івана Мазепи - Пилип Орлик. Перед Орликом село належало Менському сотнику Івану Куриці (Курочка, Курський).
   Нащадки людей, що жили в селі і зараз носять свої або схожі прізвища. Бабка, Бабко,Верещака,Петрикей, Бєдний, Холодницький, Кошовий.Односельчани ще памятають прізвища і прізвиська Божок, Лисий, Єсипенок, Литвиненко (від Литвин), що відповідає литовській історії села. Кугук і Кугученко,Кугучонок (раніше).Є і зараз Давиденки. П'ятаки.Кулиничі.
   Раніше до села належала слобода Михайлівка, яка потім була Михайлівкою Тютюнницькою, зараз с. Тютюнниця. Було ще при селі 2 слободи- Іванівка і Володимирівка, але їх сучасні назви невідомі і немає жодної інформації від жителів та в джерелах.
   Бідні селяни жителі села в переписах значаться як "огородники", бо землі було мало і не було коней і волів.
   Невідомо коли в селі викопали водойму - Острів. В центр водойми скидали землю що утворило острів де росли дуже старі дерева . Острів знишили при меліоративних роботах в 70 роки 20-го сторіччя. У селі стояло в напрямку до с. Ольшане 2 млини. Один з них належав людині на прізвище Ребко (Рябко). Дочка одного з Ребків - Ольга була дружиною письменника Олекси Десняка. В селі була церква з дзвонами, що носила назву Церква Пречистої діви Марії. Церкву переробили на "Колбуд"- клуб. Свято Храм святкується в селі на другу Пречисту -21 вересня.
   Перша школа з дерева збудована земством в 1913 році . Вона служила до 80-х років 20 століття. Нова школа з цегли (двоповерхова ) збудована за ініціативою Пухового І.І. та з допомогою начальника Київського військового округу Герасимова, який був депутатом ВР СРСР і написав у відповідь на звернення Пухового І.І. лист № 1. Директорами школи були Лікоть, Цибулько, Майборода С.Я. Останній дуже багато зробив для школи, був відмінним хазяїном. Прізвіща інших директорів після 70-х років 20 століття потербують уточнення. З середини 50 х років школа стала середньою і до неї ходили з навколишніх 4-сіл. Школярів було багато- довоєнного народження).
   Навколо села розташовані ліси з грибами і ягодами.Село знаходиться за 4 км від траси Мена-Корюківка, поворот в Сахутівці. За радянських часів у селі працював колгосп ім. К.Маркса, пізніше ім.В.І. Леніна.